На підмурках історії Перша письмова згадка про Чортків відноситься до 1522 року. Тоді
польський король Сигізмунд Третій видав грамоту власнику цього поселення
Єжи Чартковському на його володіння і дозволив перейменувати на Чортків.
Під назвою Чортковіце також зустрічається воно на карті того періоду
короля Казимира Великого. |
Протягом століть Чортків входив до складу різних держав: Речі Посполитої,
Туреччини, Австрійської і Російської імперій, Західно-Української
Народної Республіки, Польщі, УРСР. Одна з легенд про Чортків Дуже дошкуляли ворожі напади селянину Кирилу Чорному із Улашківців.
Трохи нажив статків, як бусурмани і худобу заберуть, і випотрошать засіки
із зерном та пшеницею, і пустять із вогнем обійстя. Дякувати Богу, що
душу живу ще вдається врятувати, ховаючись у зарослих урвищах. Так було
не раз. Бо жив біля Чорного шляху. |
Врешті-решт терпець йому увірвався, бо скільки можна те робити, що поганцям
готувати ласу здобич. От і Чорний якось запряг коней, взяв на фіру свої
нехитрі пожитки та й з жінкою і дітьми, їдучи польовою дорогою, перегодом
спустився у заплаву Серету. Ніби попав у рай. Широка долина, яку дугою
омивала ріка, чарувала зір незбагненною красою, дихала прохолодою і віщувала
спокійний прилисток. Місцина була вкрита від Серету високою стіною очеретів
густих очеретів, оточена з усіх боків горбами, як своєрідна пастка для
чужинських супостатів. Тут і загаздував Чорний. Із селянською натугою він викорчував прадавні дуби, збудував розкішну світлицю вікнами до сонця, засіяв ниву, завів товар і став поживати. Звісно, одній родині було сумно - і Чорний час від часу в Улашківці, то в Росохач, то в інші села навідувався обережно, щоб з ворогом не зіткнутись, який околицями шастав вовкулаком, запрошуючи уціліли господарів до себе у долину. Біля його садиби почали хутко виростати хати, як гриби після дощу. А як помер Чорний, люди назвали поселення на його честь Чортковом. Рід Чорного тягнеться аж до наших днів - не переводиться рід працьовитих і дбайливих українців. |
Жителі Чорткова, ставши господарями рідної землі, оберігають, як найдорожчі реліквії, кожну будівлю, кожен знак історичної пам'яті, що передавали у спадок попередні покоління, і водночас примножують потенціал духовності. Тільки за роки незалежності України у місті споруджують нові храми і пам'ятники. |
На шляхах велелюдних Наші далекі пращури, які заснували Чортків, вибрали зручне
місце для життя. У затишній долині, котру підковою омиває Серет, вони
звели перші будівлі нинішнього міста на перехресті великих торгових
шляхів, що в'язали їх із Сходом і Заходом. Із наданням Чорткову в 1522
році магдебурзького права тут щорічно почали проводитися два ярмарки
і кожного тижня торг, що сприяли швидкій розбудові міста. Розвитку ремесел
і промислів, торгівельної справи. Від цехів до підприємств Географічне положення, комунікаційні можливості, сировинні
ресурси і дешевий ринок праці завжди сприяли розвитку промислового виробництва
у Чорткові. Архівні документи підтверджують, що наприкінці ХVІ - початку
ХVII століть у місті налічувалось понад 12 різних ремесел. Серед ремісників
були кравці, шевці, слюсарі, ковалі, стельмахи, гончарі, бондарі, ткачі,
ливарники, миловари тощо. Згодом вони об'єднувалися в цехи. В1679 році
вже налічувалося майже 20 цехів, ремісники яких займалися виготовленням
цегли, черепиці, глиняного посуду, полотна працювали мулярами, столярами,
ковалями. У ХVІІ столітті ремеслами займалися близько 28 % міщан, а
40% - землеробством.
Як повноводна ріка починається з малого джерела, так освіта у Чорткові
перші витоки бере із заснування у 1768 році школи у будинку Гната Піддубного,
якого підтримали цехи стельмахів, кушнірів і цирульників. Згодом у 1878
році було збудоване невелике приміщення школи з польською мовою викладання,
яка через двадцять років стала державною. Згодом відкрито вчительську
та торгову гімназії, які готували спеціалістів для сільських шкіл та
державних кооперативних і приватних торгових закладів краю. Крім них,
у місті діяли приватна семирічка та гімназія "Рідна школа"
імені М.Шашкевича, організована в 1911 році. Гімназія працювала до 1939
року та в роки Другої світової війни, і за цей час із її стін вийшло
багато талановитої молоді, яка залишила помітний слід у політиці, освіті
та культурі нашого народу. |